Виховний захід присвячений пам’яті жертв голодомору 1932-1933рр. (сценарій)

Тема: "Збудуймо пам'яті негаснучий собор"

Читець1. Хто це? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко… Крихітку хлібця!» Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського, і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйоноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів…

Читець 2. І знову вони йдуть щодня, щогодини, щоночі мільйони тіней, мільйони очей простують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до мого серця… Ідуть українські Варвари-великомучениці, пригортають до грудей немовлят босоногі Богородиці в домотканих сорочках, пливуть Марії-Оранти, святі покрови роду нашого. Василі, Івани, Петри, янголи крізь мене летять. Лишають білий крик, білий зойк білих крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою.

Читець 3. Йдуть з осінніх боліт, із снігових заметів, із весняних дібров і в білих розвернених садах, на всіяних кульбабкою луках падають. Чи ж то я, чи то моя пам'ять, а чи то душа летить у ту весну і квилить, голосить у Всесвіті? Кричу до мовчазного з разками пташиних ключів неба, до білих садів, схожих на велетенські мари, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник воскової поминальної свічі, закликаю землю, на якій дотлівають свічі людського життя. Мільйони погаслих свічок… (виходить розпатлана жінка у сорочці)

Жінка. Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай!          Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини! Сотвори диво – нагодуй! Порятуй!          Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду свято руського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Де ж ви сили небесні?

Читець 4. І стояла Вона осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралась Мати-Україна на велетенському хресті розіп’ята … І пливуть Чумацьким Шляхом білі тіні з білої небесної України й сідають до поминальної вечері.

Вірш1 «Ти кажеш, не було голодомору?»

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хтож села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору

1 Ведучий: Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1 9 3 2 — 1 9 3 3 рр. Український голодомор узагалі слід розглядати окремою сторінкою нашої історії — на своєму шляху український народ зазнав чимало трагічних випробувань, однак усе, що випало на його долю у той нібито мирний час, затьмарило своїм жахом навіть воєнне лихоліття. Спланований і реалізований комуністичним режимом голодомор та масові політичні репресії поставили під знак запитання саме існування нації.
2 Ведучий. Це — не перебільшення. Голодомор став національною катастрофою. Тільки протягом 1932-1933 рр. загинула п’ята частина сільського населення України. За різними оцінками штучний голодомор забрав від семи до десяти мільйонів життів.  Люди вимирали цілими селами. Демографічні, соціально-економічні, історико-культурні наслідки тодішніх злодіянь Україна відчуває й досі. Ми повинні пам’ятати, яку ціну — жахливу ціну — заплатив український народ за право жити. Важко навіть  більше ніж через 80 років ступати болючими стежками трагедії рідного народу. Але ми повинні знати свою історію. На вшанування світлої пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 роках оголошую хвилину скорботи. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. 

І Ведучий: Найлютіший голод, якого не знає не тільки історія України, а, мабуть, будь-якої іншої країни. Узимку 1931-1932 рр. привид голоду вже стукав у двері селянських хат. Фізично ослаблене селянство не могло як слід провести весняну посівну кампанію. Ускладнювали ситуацію й безгосподарність, повна незацікавленість селян в ефективній, продуктивній роботі в колгоспах. На 20 травня селяни засіяли трохи більше половини запланованих площ. У результаті неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. Однак не природні чинники спричинили трагедію українського селянства. Урожай 1932 р. лише на 12% був меншим середнього врожаю за 1926— 1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства. Але цього не сталося.
2Ведучий На початок 1933 р. практично в Україні запасів хліба не залишилося, а треба було дожити до нового врожаю. Зимові хлібозаготівлі фактично забрали останній шматок у голодуючих. А законом від 7 серпня 1932 року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинувачуваного і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)». Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Уживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву.  У людей розпухали обличчя, ноги і животи. Померлих, а часто й ще живих звозили й скидали у ями й закопували.  

Вірш 2 «Страшна картина очі ріже»

Дитя мале лежить в снігу. 

Воно вже й ворухнутися не може, 
Бо ж холодно надворі. Боже! 
За що цю кару заслужило 
Оте маленьке немовля? 
Чи, може, вкрасти щось успіло, 
Чи ще страшніше що змогло? 
Та ні, то рідна мати кинула його - 
Померла щойно. 
Хоч і накрила рукою малюка, 
Не дасть тепла ніколи вже вона. 
І те мале дитя 
Все плаче та кричить. 
Чи хто його почує, чи хто на поміч  прибіжить? 
Та ні, ніхто вже не почує, 
Ніхто не прибіжить, 
Бо вже нема нікого... 
Бо тільки смерть навколо них  кружить.

1Ведучий. Голод охопив територію із населенням 60 млн. чоловік. В українських селах від голоду помирали і дорослі, і діти. Як підрахували історики, у той час в Україні помирало 17 осіб на хвилину, понад 25 тисяч людей щодня.  Все забрала влада в селян, усі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося ще у грудні 1931 року, тривало до вересня 1933 року. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Кількість жертв – 8 мільйонів  чоловік. Це 1/5 усього населення України.  Але і ці цифри не точні. Статистика приховала факти, а жертви мовчать у могилах. А ми не маємо права мовчати во ім’я тих, хто спочив у безіменних братських могилах. У пам’яті народу й донині живе прокляття тим, хто прирік людей на голодну смерть.

2Ведучий   На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Увага на екран.     (Відеосвідчення)

1Ведучий: Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та в центрі України.
Вірш 3 Читець виконує уривок з вірша поета Ігоря Проценка «Голодомор».

Що сталось з тобою, подільське село?
Здається, тут горе давно залягло,
І дзвін поминальний не чути ніде, —
Зате на могилах лиш вітер гуде.
То голод і лихо заповнили вщерть,
Складала в покоси невільників смерть —
То був тридцять третій. Замучений край
Чекав переміни — майбутній врожай.
Нарешті, крізь морок проникла блакить,
Весною нам легше вмирати і жить.
А хліб дорогий!.. Хоч би дощик пройшов,
Як дешево коштує тіло і кров!..
Подібного звірства, людської біди
На білому світі, мабуть, не знайти,
Як зірваний колос, полягли вони.
А їм лиш хотілось діждати весни…
Діждатися хліба — щасливу ту мить,
І там, серед поля, навіки спочить…

2Ведучий Наслідком голодомору стала масова дитяча безпритульність. Поряд із швидким накопиченням кількості дітей у дитячих будинках  виникають «дикі дитбудинки», котрі створювалися сільрадами. Велика кількість сиріт жила при сезонних яслах, майданчиках у школах. Додаткові контингенти дітей харчувалися за рахунок інших дітей

1Ведучий (Лунає тиха мелодія колискової.)  « Ті маленькі рученьки, простягнуті до Бога… Маленький братик, умираючи, просив бозю: « Дай хоч одненьку картопельку.». (Виходить хлопчик і читає вірш.

 Вірш 4 «Біла молитва братика»

Бозю! Що там у тебе в руці?!

                              Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

                             Щоб не втонути в Голодній Ріці.

                              Бачиш, мій Бозю, я ще дитина

                            Таж підрости хоч би трохи бодай.

                             Світу не бачив ще білого, Бозю.

                             Я – пташенятко, прибите в дорозі

                             Хоч би одненьку пір’їночку дай.

                              Тато і мама – холодні мерці.

                             Бозю, зроби щоби їсти не хтілось!

                             Холодно, Бозю.

                            Сніг дуже білий.

                             Бозю, що там у тебе в руці…

   2Ведучий  Замучені, знесилені від голоду люди , доведені до відчаю наважувались на страшні вчинки: їли котів і собак, підбирали мертвечину, збожеволілі матері вбивали дітей, щоб прогодувати інших, або втративши останню надію, заподіювали смерть собі і дітям. Згадує Крикун Олександра:

«Звали її Пріською. Помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, і до ранку всі померли.

                Вірш 5 (На фоні музики  виходить жінка з дитиною і колише її, вірш)

                                         Спіте, діти, спіте, любі.

                                         І не просинайтесь!

                                         Вже не буде мучить згуба.

                                         Забере вас пташка райська.

                                      Спіте міцно, спіте діти.

                                         Янгол Божий на порозі.

                                         Вже не буде їсти хтітись.

                                         І не будуть пухнуть нозі.

                                       Натопила маковинням.

                                         Затулила лядку й комин.

                                         І в тумані темно

             Заспівала колискову.

                                       Спи, синочку, горе –паску.

                                         Засинай… навіки, доню.

                                         То моя остання ласка

                                        З материнської долоні.

                                       Ще пограймось навперейми.

                                       В піжмурки з бідою.

                                       Леленьки!

                                       Заховаємось від неї

                                       У сиру земельку…

1 Ведучий: Відомості про голод в Україні надійшли на Захід. Перші відгукнулися українці західних земель та еміграція. Було створено допомогові комітети в Європі й за океаном, надіслано меморіали до Ліги націй, питання порушувалося в Британському парламенті. Але радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, стверджуючи, що інформацію про голод навмисне поширюють вороги Радянського Союзу. Щоб перешкодити самочинним утечам величезної маси голодуючих за межі республіки, на її кордонах було розміщено загороджувальні загони внутрішніх військ.

2 Ведучий: У 1932-1933 рр. українці з польських берегів Збруча і Бугу пускали плоти з харчами, і польські прикордонники дивилися на це крізь пальці. Вони не стріляли. Стріляли радянські прикордонники. В українців, які намагалися перехопити ті плоти. «Двом американцям, що походили з України, пощастило відвідати рідне село 1934 року, — пише в своїй книжці «Жнива скорботи» Роберт Конквест. — Своїх батьків вони не застали живими, а обличчя їхньої сестри було таке спотворене, що її неможливо було впізнати».

Вірш 6 Голодна смерть, напевно, найстрашніша.

Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,

Бо зводить з розуму й така тривка...
А це ж було... І ніде правди діти,
Що заподіяли цю смерть більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти —
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали села...
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела...
Мільйони більшовицький кат згубив.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий світ!

1 Ведучий: Та відвернулася доля від українського народу. Люди вимирали цілими селами. Ті, що вціліли, описують смерть своїх односельців простими словами, позбавленими будь-яких емоцій. Українці Канади одними з перших прагнули розказати світові правду про кремлівські злочини. Сам Яр Славутич у листопаді 1988 р. свідчив перед Міжнародною комісією для розслідування голоду в Україні. У своїй книжці спогадів він, зокрема, пише: «Відкриття пам’ятника жертвам голоду 1932-1933 років можна справедливо зарахувати до найвизначніших подій українського Едмонтону».

2 Ведучий: До теми голодомору письменники української діаспори зверталися не раз. Згадаймо бодай повісті «План до двору» і «Ротонда душогубців» Тодося Осьмачки, «Жовтий князь» Василя Барки, «Марія» Уласа Самчука, оповіді Василя Чапленка.
1 Ведучий: Роман Уласа Самчука «Марія» посідає особливе місце в нашій літературі. Це, здається, перший мистецький твір, де відтворено голодову трагедію українського народу 1933 року. І написаний він того ж страшного 1933-го. Автор не був свідком того нелюдяного шаленства, що відбувалося в ті роки в Україні.
Але написав твір великої життєвої й художньої правди. Його присвята: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-33″ — звучить і звучатиме вічно як memento mori, як вічне прокляття тим, що довели мільйони людей до голодної смерті.
2 Ведучий: Останні хвилини життя Марії — це й останні рядки повісті. «Ніч. Без початку і кінця ніч. Ніч вічності… Холонуть засохлі уста… Западають груди… З напруженням рветься останній нерв…- Серце робить останній удар».  Остання молитва. Виконує Ніна Матвієнко

1 Ведучий В. Барка, представник української діаспори США, який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, написав у 1961р. роман "Жовтий князь". В цьому романі письменник створив в образі Жовтого князя демона зла, який несе з собою руйнацію і спустошення, сіє муку і смерть серед людей.  Олесь Гончар теж висвітлював тему голодомору. У передмові до своєї книги "Безкровна війна" писав, що то була війна, справді безкровна, спрямована проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безвинного.

Вірш 7

Історії страшні роки,
Які із пам’яті не стерти,
Україна 32 і 33
Й перед очима жахи смерті.
Трагічні, страшні сторінки
Голодомору ці роки…
Голодомор і Україна.
Від жаху ненька посивіла,
Бо смерть повсюди й скрізь.
Он батько дитину свою їсть
(Бо голод тіло корчить болем)
І він уже обнявся з горем,
Позбавившись розсудку враз.
А із Москви іде наказ:
Щоб в Україні все забрати,
Ані зернинки не лишати.
О, Боже милий, де ж рятунок?
Життя як смерті поцілунок…
Життя як свічка догора…
І вже опухла дітвора
Й німі уста її шепочуть,
Що їсти, їсти дуже хочуть.
Людей з життя пішло багато,
Є що в історію вписати:
«Голодомор і Україна»…
І серце з болю заніміло
За ті роки , за ті життя –
Хай їм не буде вороття!__

1 Ведучий : Тепер, після того, як минуло вже багато років, ми можемо відповісти на запитання: чого хотіли досягти організатори голодомору? Кому було вигідно підрубати нашу хліборобську націю під корінь?

Наш найсвятіший обов’язок сьогодні — зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих, пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.
2 Ведучий Сьогодні, коли від початку голодомору минає більше 80 років, ми маємо для себе чітко зрозуміти — головною, незаперечною, неперехідною цінністю для нас усіх є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали, є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться. Я закликаю вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом’янути тих, кого забрала голодна смерть.

Вірш8 Запалила свічку, запалила,

Щоби більше лихо не ходило,

Хай палає свічка світлом білим,

Щоб в бабусі серце не боліло…

Щоби більше не прийшло те горе,

Хай горять свічки Голодомору.

Чуєш – душі аж до неба кличуть!

Хай горять вогненні білі свічі!

Пам’ятники болю – з колосками.

Нехай світить кожен дім свічками,

Хай в цей вечір в кожному віконці

Буде крапля вогняного сонця…

Щоб в бабусі серце не боліло,

Свічку запалила білу-білу,

Аби смерть важка вже не ходила,

Запалила свічку, запалила…

1 Ведучий Неподалік Лубен стоїть Гора Зажури. А на ній хрест здійнявся - символ розп'яття українського народу. І розростаються вони по всій Україні. То нехай же світло оцих свічок буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас у 1932 - 1933 роках.

 ( Всі учасники заходу з лампадками виходять на сцену. Звучить пісня "Свіча" )

1 Ведучий. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії ХХ століття.
2 Ведучий. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським режимом у 1932 – 1933 роках.
1 Ведучий. Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.
2 Ведучий. Прости, народе божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому поселився диявол.
1 Ведучий. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сивою землею зігрітий.
Ведуча і Ведучий разом. Усіх нас грішних прости, що мовчали( звучить пісня "Господи,помилуй нас").

 1 Ведучий     Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас.

 Боже, Україну  збережи,

 Господи помилуй нас !

 В нашім серці кулі і мечі,

 Нас розп'ято й знищено не раз,

 Боже, Україну збережи,

  Господи, помилуй нас !

2 Ведучий. На цьому вечір пам’яті жертв Голодомору дозвольте рахувати закритим.

Звучить скорботна музика (Євген Станкович «Панахида за померлими з голоду»).